Білим по білому: чому полтавські вишиванки стали надбанням України

Вишивка білими нитками по білій тканині здавна називається “полтавською”. Чому саме полтавською? Саме запитання вже повите легендами. Говорять, що її вигадали жінки, які взимку, сидячи біля вікна, спостерігали за візерунками, які на вікнах малював мороз. Потім вони їх переносили на полотно. Але це лише припущення.

Така сорочка завжди була святковим вбранням для кожного. Майстрині, які вишивають саме у цій техніці, виконують неймовірно складну роботу, адже зробити велику кількість мережок та рослинних візерунків білою ниткою на білій тканині – нелегка справа. Мабуть саме тому 29 червня 2017 року вишивку біллю занесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

“Український інтерес” вирушив на Полтавщину до селища Решетилівка, щоб поспілкуватися із майстринею, яка все своє життя присвятила вишивці.

Ніна Іпатій вишиває майже весь свій вік. Пригадуючи свої перші проби у цій професії, вона розповідає: “У нас вдома на стінах висіли бабусині рушники. І от з кожним роком її рушнички псувалися – ймовірно, що від старості. Перед Великоднем мама їх завжди прала. І кожен раз якийсь один із них вже не можна було повісити – полотно рвалося. Мені було боляче: як же це так, що того рушника вже не стане? Тоді я зрозуміла, що його можна відтворити”.

Стати вишивальницею Ніна Іванівна хотіла завжди. “Мама не розуміла моїх інтересів, вважала цю професію не серйозною. А коли я дізналася, що в Решетилівці відкрилося училище, де вчать вишивати – відразу “загорілася” цим. І вже іншого варіанту не було”.

Майстриня 12 років пропрацювала на фабриці художніх виробів, після чого створила власне підприємство. Вона згадує: “Грошей було мало. Спочатку ми почали вишивати носові хустинки. На гроші, які з них отримали – купили тканини і стали виготовляти дитячі вишиванки. Продали дитячі вишиванки – назбирали кошти на сорочки для дорослих”.

Її вироби відомі не лише в Україні, а й в Сполучених Штатах, Англії, Німеччині. Якось англійці, побачивши вишиванку Ніни Іпатій довго вагалися чи справді це ручна вишивка: вони гадали, що людськими руками не можна зробити таку тонку працю.

На думку мисткині, український інтерес полягає в культурі, бо саме вона показує нашу ідентичність та неповторність. Також важливе місце посідає й мова. “Я все частіше і частіше чую як розмовляють чистою українською мовою, особливо в Києві. І це прекрасно. Ми всі повинні говорити однією мовою”. А ще один український інтерес Ніна Іванівна навіть змогла й показати.

Так, усі свої сорочки майстриня робить вручну. Вона вишиває не лише біллю, а й синіми та пастельними тонами. До речі, за словами пані Ніни, з давніх-давен вишиті синім сорочки були найдорожчими, а їх власників вважали заможними.

Різноманіття якісних тканин дає рукодільницям можливість по-новому показати красу полтавської вишивки – біле мереживо красиво виглядає також і на сірому або бежевому полотні. Але, все ж таки, вишивка білими нитками по білому залишається класичним зразком “полтавської” вишивки й стала культурним надбанням уже всієї України.

Аліна Коломієць, “Український інтерес

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Білим по білому: чому полтавські вишиванки стали надбанням України