Професор Ніколас Кардарас: діти і смартфони. ВСЕ НАБАГАТО ГІРШЕ, ніж вам здається

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США, а також колишній клінічний професор Stony Brook Medicine, написав книгу «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей – і як подолати транс».

Книга розповідає про «цифровий героїн», або як екрани перетворюють дітей у психопатів-наркоманів.

Сьюзен купила своєму 6-річному сину Джону IPad, коли він пішов у перший клас.

«Я подумала: чому б йому не почати освоювати подібні речі?», – розповіла вона мені в ході сеансу терапії. У школі Джона активно використовують техніку в освітніх цілях і починають це вже робити з молодших класів. Їх вчитель технології великий шанувальник цієї користі, тому Сьюзен хотіла зробити якнайкраще для своєї дитини, яка так любила читання і гру в бейсбол.

Вона дозволила Джону грати в різні розвиваючі ігри на його планшеті. Врешті-решт він освоїв Minecraft, який його вчитель технології порекомендува як «щось на кшталт електронного Lego». Згадавши, як вона сама любила гратися з цими пластиковими блоками, Сьюзен дозволяла синові проводити за Minecraft весь вільний час.

Спочатку жінка була дуже задоволена. Джон, здавалося, був занурений в креативну гру, досліджуючи кубічний світ Minecraft. Вона зауважила подумки про себе, що програма не надто схожа на Lego, яке вона пам’ятала: в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Оскільки Джону реально подобалося грати, і в школі існував клуб Minecraft, то вона вирішила, що в цьому не може бути нічого поганого.

Сьюзен не заперечувала, що бачила зміни в Джоні: він все більше і більше фокусувався на цій грі, втратив інтерес до бейсболу і читання, а також відмовлявся виконувати свої домашні обов’язки. Іноді вранці він прокидався і розповідав, що бачив кубічні форми в своїх снах.

Незважаючи на те, що це насторожило її, вона думала, що її син просто має багату уяву. Коли його поведінка суттєво почала погіршуватися, вона зважилася забрати у нього гру, але у Джона виникла істерика. Мама знову  почала переконувати себе,  що це «навчальна гра» і, що нічого страшного у ній немає.

А потім, однієї ночі, вона виявила те, що так довго не хотіла бачити:

«Я прийшла в його кімнату, щоб перевірити як він там. Він повинен був вже спати – і я по-справжньому злякалася … »

Вона виявила його в ліжку з відкритими і налитими кров’ю очима, якими він втупився в екран IPad. Він виглядав так, наче був у глибокому трансі.

Впавши в паніку, Сьюзен стала трясти його, намагаючись вивести з цього стану. Збожеволівши, вона не могла зрозуміти як її колись здоровий і щасливий маленький син став настільки залежний від гри, від якої впав в кататонічний ступор.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки – форма цифрового наркотика.

Подібні випадки – це причина занепокоєння для цікавлених технікою батьків, технічних дизайнерів та інженерів.

Загальновідомо, що Стів Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися будь-якими гаджетами. Керівники компаній і інженери Силіконової Долини відправляють своїх дітей вчитися в школи Уолдорфа, де не використовують техніку в навчальних цілях. Засновники Google Сергій Брін і Ларрі Пейдж так само, як творець Amazon Джефф Безос і засновник Вікіпедії Джиммі Уеллс обрали школи  Монтессорі, де теж не використовують техніку.

Багато батьків інтуїтивно розуміють, що ці всюдисущі сяячі екрани погано впливають на дітей. Ми можемо поспостерігати агресивні істерики в ті моменти, коли девайси вилучаються або блукаючу увагу, коли діти не відчувають стимуляції від їх гіперзбуджуючих девайсів.

А набагато гіршим є те, що ми бачимо дітей, які нудьгують, апатичні і нічим зовсім не цікавляться, коли вони «не підключені».

Справи йдуть ще гірше, ніж ми думаємо.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки – форма цифрового наркотика. Недавнє дослідження виявило, що вони також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавчу функціонування, в тому числі і за імпульсний контроль так само, як і кокаїн.

Технології надають настільки збудливу дію, що підвищується рівень дофаміну-нейромедіатора, який забезпечує відчуття задоволення та найбільш залучений в динаміку аддиктивності. Збудливу дію технологій можна прирівняти лише до статевого акту.

Цей адиктивний ефект – причина, по якій доктор Пітер Уайброу, директор факультету нейробіології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники – «цифровим героїном».

Фактично, Доктор Ендрю Доан, керівник відділу досліджень залежностей Пентагону і ВМС США, який досліджує залежність від відеоігор, назвав їх та екранні технології «цифровою фармакією» (грецька назва наркотиків).

Мозок вашої дитини, що грає в Minecraft виглядає таким чином, ніби знаходиться під дією наркотиків.

Не дивно, що нам так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. На додаток до цього, сотні клінічних досліджень демонструють, що екрани збільшують депресію, неспокій і агресію і навіть можуть призвести до психотичних наслідків, при яких відеогеймер втрачає зв’язок з реальністю.

В ході моєї клінічної роботи з більш ніж 1000 підлітків за останні 15 років, я виявив, що стара аксіома «крапля профілактики варта фунта ліків», актуальна як ніколи сьогодні, коли мова йде про електронну залежність.

Коли дитина перетинає межу справжньою залежності, лікування може бути дуже складним. Справді, я виявив, що легше лікувати героїновий і метамфетамінових наркоманів, ніж втрачених в матриці відеогеймерів або залежних від Фейсбук та інших соціальних медіа.

Мозок вашої дитини, що грає в Minecraft виглядає таким чином, ніби знаходиться під дією наркотиків.

Згідно з даними Американської Академії Педіатрії 2013 року, діти 8-10 років витрачають 8 годин на день на взаємодію з різними цифровими медіа, в той час як тінейджери проводять 11 годин.

Один з трьох дітей починає використовувати планшет або смартфон ще до того, як почне говорити. Тим часом, довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів юнацького віку в  США страждають від технологічної залежності.

Коли людина перетинає межу повної залежності, – від наркотиків, техніки або чогось іншого, – її необхідно повністю очистити, щоб будь-який інший вид терапії міг бути ефективним.

Говорячи про техніку, я маю на увазі цифрове очищення. Комп’ютери, смартфони, планшети, – все це табу.

Екстремальне цифрофе очищення навіть виключає можливості користування телевізором. Необхідний час для нього – від 4 до 6 тижнів, саме стільки зазвичай потрібно, щоб перезбуджена нервова система перезапустила себе.

Проблема в тому, що це непросте завдання в нашому поточному технологічному суспільстві, в якому екрани зустрічаються всюди. Особа може жити без наркотиків або алкоголю, проте в разі технозалежності цифрові спокуси знаходяться всюди навколо нас.

Як же нам уберегти дітей?

Підсказка в тому, щоб не допустити екранне божевілля ваших 4-х, 5-ти або 8-річних дітей.

Це означає, що Lego слід використовувати замість Minecraft, книги – замість IPad, природу і спорт – замість телебачення. Якщо потрібно, то вимагайте, щоб у школі вашій дитині не давали планшет або Chromebook до тих пір, поки він не досягне віку хоча б 10 років (інші рекомендують 12).

Щиро поговоріть зі своєю дитиною про те, чому ви обмежуєте її доступ до екранів. Їжте зі своїми дітьми без всяких електронних пристроїв на столі, так як робив сам  Стів Джобс зі своїми дітьми. Не станьте жертвою «синдрому засмученого батька», про який Теорія соціального навчання говорить: «Мавпа бачить, мавпа робить».

Коли я розмовляв з моїми 9-річними синами-близнюками, я чесно пояснив їм, чому ми не дозволяємо їм мати планшети або грати у відеоігри. Я розповів, що деякі діти люблять грати зі своїми девайсами так сильно, що їм складно зупинитися і контролювати час, проведений за грою.

Я допоміг їм зрозуміти, що якщо вони потраплять в пастку екранів або Minecraft, як деякі їх друзі, то інша частина їх життя може постраждати: вони можуть не захотіти грати в бейсбол, читати книги, будуть менше цікавитися наукою і природними проектами, менше спілкуватися з друзями в реальному світі.

Цікаво, що їх не довелося дуже багато переконувати, тому що вони самі вже побачили зміни, що відбулися з їх однолітками.

Психологи, що займаються розвитком дитини, пояснюють, що здоров’я дітей включає в себе соціальні зв’язки, творчі ігри, які повинні розвивати уяву і взаємодію з реальним світом природи. На жаль, всезахоплюючий світ екранів  гальмує та припиняє ці процеси розвитку.

Ми також знаємо, що діти більш схильні до адиктивного ескапізму, якщо відчувають себе самотніми, чужими, непотрібними і нудьгуючим. Таким чином, краще рішення цієї проблеми – допомога дітям в отриманні змістовного досвіду в реальному житті і живих відносинах.

Дитина, яка захоплюється креативною діяльністю і прив’язана до своєї сім’ї, має меншу ймовірність втекти в світ цифрових фантазій. Навіть якщо у нього найкраща і велелюбна підтримка, малюк може потрапити в Матрицю, коли взаємодіє з гіпнотичними екранами і відчуває адиктивний ефект. Зрештою, приблизно 1 з 10 людей схильний до тієї чи іншої форми залежності.

Повернемося до історії про мою клієнтку Сьюзен, яка у подальшому вилучила у Джона планшет, а його відновлення було складною боротьбою з великою кількістю невдач і перепон на шляху.

Щоб повернути Джону його дитинство, знадобилося довгих чотири роки. На сьогодні, він навчився використовувати комп’ютер без залежності, і повернув деяке почуття рівноваги в своє життя: грає в бейсбольній команді та має кілька близьких друзів в середній школі.

Його мати все ще знаходиться в настороженому стані з приводу використання гаджетів її сином, тому що, як і в будь-якій залежності, рецидив може підкрастися в момент слабкості. Впевненість у розвитку здорових інтересів, відсутність комп’ютера в спальні і вечірня вечерю без техніки на столі – частина її рішення.

Джерело

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Професор Ніколас Кардарас: діти і смартфони. ВСЕ НАБАГАТО ГІРШЕ, ніж вам здається