Чим більше робиш добра – тим гірше до тебе ставляться. Чому так?

Напевно ви чули золоте правило: «Не роби добра – не отримаєш зла». На жаль, вона працює майже завжди, але чому так відбувається?

Якщо це питання хоча б раз з’являлося у вашій голові, то наполегливо радимо прочитати цю притчу, в ній ви знайдете відповідь, а головне зрозумієте, як жити з несправедливістю світу.

Одного разу до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, заливаючись сльозами, розповіла старця свою історію.

– Я не знаю, як мені далі жити – з трепетом у голосі промовила вона. – Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу.

По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безоплатно, але натомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто-напросто втомилася. Благаю, скажіть, як мені бути?

Мудрець терпляче вислухав і потім дав дівчині пораду:

– Рoздягнuся догола і пройдися зовсім гoла по вулицях міста, – спокійно сказав старець.

– Вибачте, але я ще не докотилася до такого. Ви, напевно, з глузду з’їхали чи жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих. Дивишся, ще хтось збезчестить або поглyмиться наді мною.

Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало.

– Ти соромишся вийти на вулицю гoляка, але чомусь тобі зовсім не соромно йти по світу з огoлeною дyшею, розкритою, як ці двері, нарозхрист. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь.

Твоя душа – це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях.

Їх душа повна зла і пороків – саме таку потворну картину вони і бачать, коли зазирають в твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і помінятися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих.

– Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить? – запитала красуня.

– Нумо, підемо зі мною, я дещо тобі покажу.

Подивися, це мій сад. Ось уже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я жодного разу не бачив, як розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, – це прекрасні розпущені квіти, які ваблять своєю красою і запашним ароматом.

Дитя, учись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, – розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив.

Відкривай душу хорошим людям. Іди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топче.

Ці бур’яни ще не доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. У тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе.

Джерело

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Чим більше робиш добра – тим гірше до тебе ставляться. Чому так?