Ех, діти, я вас п’ятьох виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете

— Михайло вставай, пора на роботу! — потрясла чоловіка за плече Люба.

— Не тряси мене, не піду на роботу, — відповів Михайло і відвернувся. Дружина розсміялася:

— Це що ще за новини? Все, вистачить, погуляв. Відпустка скінчилася, весілля пройшло. Пора і за роботу. Справ то скільки!

— Сказав не піду, значить, не піду. На моє місце вже іншого прийняли. Заяву на відпустку написав з подальшим звільненням. Ось так. Відстань. Дай поспати.

— Та ти що і справді звільнився? Ой, дурень, ти що накоїв? Таку роботу днем ​​з вогнем не знайдеш, а він, будь ласка, комусь подарував. Гаразд, — сказала дружина, сподіваючись, що це все жарт, — ти пожартував, я посміялася. Вставай, сніданок холоне.

— Люба, ти, що зовсім не тямиш? Я … не працюю з сьогоднішнього дня.

— Ти з глузду з’їхав? З чого це раптом ти не захотів працювати? Як жити далі будемо? Моя пенсія маленька. Ну, яка причина все-таки, а? — розбушувалася Люба, зрозумівши, що її благовірний не жартує.

— Втомився, чесно сказати. Ось останню дочку заміж віддали, тепер у мене немає ніяких турбот. Сама поміркуй. У нас п’ятеро дітей. Три сини і дві дочки. Всіх підняли на ноги, відучили. У всіх професії, на хороших місцях працюють.

Скільки сил було вкладено ?! Ось останню дочку Машу заміж віддавали, уявляєш, вже не було сил. Думав прямо там упаду з нападом. Але, нічого витримали. Тепер пора на спочинок. Відпочивати буду.

— Все сказав? А на що жити зібрався, а? Якби на пенсії був, сказала б, гроші отримуєш. Тобі до пенсії два роки залишилося. Потерпи.

— Не витримаю, чую, загнию на роботі.

— Нічого, не загнешся. А, хто цікаво, тебе годувати буде ці два роки.

— Діти прогодують. Їх п’ятеро. Батька голодним не залишать.

— Що? — задихнулася від несподіванки Люба, — ах, ти нелюд, у дітей з рота шматок хліба хочеш видерти? Безсовісний. Дурницями займатися надумав? Не дам, а ну вставай! — дружина вчепилися за рукав, потягнула Михайла. Чоловік махнув рукою, та й відлетіла до стіни:

— Не казися, сказав, що не піду, значить, не піду, ти мене знаєш, — миролюбно і при цьому твердо сказав Михайло і знову відвернувся до стіни. Люба занадто добре знала твердий і притому впертий характер чоловіка. Вражена Люба, забувши навіть про сніданок, вискочила з дому і побігла до сусідки, баби Зіні.

— Ой, баба Зіно, що твориться, що твориться? Що з мужиком сталося?

— Ти віддихайся, Люба. Ну і що таке твориться з твоїм чоловіком? — спокійно запитала усміхнена бабуся, баба Зіна. До неї всі біжать за порадою. Мудра жінка.

— Не хоче працювати, втомився, каже. Йому лише два роки залишилося до пенсії, паразит. Як його напоумити, не знаю. Може, напоумите якою порадою?

— Не дивно, що твій Михайло втомився. Це ж, скільки сил треба, здоров’я, щоб п’ятьох підняти, та в житті прилаштувати, а? Надірвався твій мужик, ось що скажу. Спокою йому хочеться.

— А мені спокою не хочеться? Ось все про дітей думаю. А йому, негідникові і місяць не світи. Всіх прилаштували, нічого не скажу. А хто їм допомагати буде?

— Твоя бабська натура така, курці-квочці те саме, аби квоктати. Що скажу, чоловічка не чіпай, а то зараз в рознос піде. Йому зараз спокій, та ласка потрібна, а там все владнається.

— Я йому зараз влаштую і спокій, і ласку покажу, ось діти приїдуть, мізки вставимо неробі, — рішуче заявила Люба і пішла додому.
Через тиждень приїхали всі діти. Люба кожного обдзвонила і просила прибути на сімейну раду. На питання, що сталося, слізно говорила, що батько з розуму сходить, в дармоїдство вдарився, і треба усім зібратися, мізки вправити йому. У неділю, до будинку почали з’їжджатися машини.

Люба і Михайло радісно зустрічала кожного з дітей, онуків. Все кругом наповнилося дитячим сміхом і молодими голосами. Пообідали галасливою компанією, внуки втекли на вулицю, невістки прибрали посуд зі столу. Утворилася незручна тиша. Михайло сидів і чекав, він відчував, що не просто так всі діти одночасно приїхали. Старший Олексій кашлянув:

— Ми це, батько, хотіли запитати у тебе, ти чого це надумав щоб не працювати?

— Втомився я, діти мої. Хочеться трохи відпочити.

— А зараз що робиш? Відпочивай, ніхто не проти, а роботу кидати навіщо? Тобі до пенсії терміну як кіт наплакав залишилося, — подав голос середній син, Артем, — два роки всього. Стільки років працював, вже дотягнув би.

Молодший Сергій і дві дочки мовчали, сподівалися на старших. Люба теж мовчала на стороні. Михайло випростався і сказав.

— Я, діти мої, дійсно втомився. Ось чую, недовго мені тягти залишилося. Вирішив на два роки раніше перестати працювати. Стажу у мене більше сорока років, з лишком вистачить на пенсію.

— А ці два роки, що їсти будеш, а? — запитала дружина.

— Сподіваюся, що п’ятеро дітей зуміють мене прогодувати на цей термін, а там і пенсія прийде, — відповів Михайло. Всі заворушилися. Старший знову перший почав:

— Я, наприклад не можу тобі посилати гроші, ось тільки кредит оформили, нову машину купувати будемо. Так що, батько, вибачай.

— І я теж в такому ж стані, дочка вчитися в музичній школі, там витрат чималі, ще до репетитора ходить на англійську, там теж гроші потрібні, не ображайся свекор, але ми теж пас, — відповіла дружина Артема. Син мовчав.

— Батько, у мене ремонт затіяли, до зими закінчити треба, потім її продати і купити з доплатою іншу, побільшу, — наважився сказати молодший Сергій.

Дочки разом заговорили, переконуючи батька в своєму скрутному становищі.

В кімнаті стало шумно, кожен з дітей доводили один одному про важливість майбутніх фінансових витратах. Молодша Марина зі сльозами сказала:

— Ми хотіли в квартирі всю обстановку змінити. Уже навіть в розстрочку меблі замовили. Сподівалися на тебе батько, а ти?
Люба тріумфувала. Вона встала, всі стихли.

— Ну, ось бачиш Михайлику, яке їм, дітям твоїм? Ось, який ти батько після всього цього? У всіх проблеми, турботи. Їм допомагати треба, а ти від них тягнеш. Ну як тобі не соромно? Так що давай, вистачить дурня валяти.

Ти працівник хороший, місце знайдеш. Завтра з ранку на пошуки роботи, колишню по дурості втратив. І без заяви про прийом на роботу, додому не приходь. Зрозумів? Ось всі діти сидять і чекають твоєї відповіді.

— Зрозумів, я зрозумів. Ех, діти, я вас п’ятьох виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете, — глухо сказав Михайло і вийшов з кімнати. Діти роз’їхалися. Михайлу дійсно пощастило, його пошуки закінчилися прийомом на роботу, правда не таку грошову, що була раніше, але вважати можна нормальною.

На наступний день Михайло під добрі побажання дружини пішов на роботу, і не повернувся. З лікарні прийшла звістка, помер Михайло. На роботі погано стало. Відвезли на швидкій. Обширний інфаркт. Не врятували.

Тепер Люба живе одна на крихітну пенсію. Діти відвідують, але рідко і то більше дочки, ніж сини.

Джерело

Коментарів: 1
  1. Володимир

    Слава Всеблаженнійшому Богу!

    Діти та батьки!
    Мат.15;4 Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.
    Єфесян 6;1 Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе!
    2 Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею,
    3 щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!
    4 А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!
    Колос. 3;20 Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господу приємне!
    21 Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!

    Марк 7;10 Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.

    Пов. З 27;16 Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір! А ввесь народ скаже: амінь!
    5;16 Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
    Пов. З. 21;18 Коли хто матиме неслухняного й непокірного сина, що не слухається голосу батька свого та голосу своєї матері, і докорятимуть йому, а він не буде їх слухатися,
    19 то батько його та мати його схоплять його, і приведуть його до старших його міста та до брами того місця.
    20 І скажуть вони до старших міста його: Оцей наш син неслухняний та непокірний, він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця.
    21 І всі люди його міста закидають його камінням, і він помре. І вигубиш те зло з-посеред себе, а ввесь Ізраїль буде слухатися й буде боятися.

    Вихід 21;17 І хто проклинає батька свого чи свою матір, той конче буде забитий.
    Вихід 20;12 Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
    Левіт 20;9 Бо кожен чоловік, що прокляне свого батька чи матір свою, буде конче забитий, батька свого чи матір свою він прокляв, кров його на ньому!
    Припов.20;20 Хто кляне свого батька та матір свою, погасне світильник йому серед темряви!
    28;24 Хто батька свого й свою матір грабує і каже: Це не гріх, той розбійнику друг.
    1Тим.5;8 Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного.

    Пов. З. 11;26 Ось, сьогодні я даю перед вами благословення й прокляття:
    27 благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні,
    28 і прокляття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збочите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими богами, яких ви не знали.
    Галат.3;10 А всі ті, хто на діла Закону покладається, вони під прокляттям. Бо написано: Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте!

    Припов.28;27 Хто дає немаючому, той недостатку не знатиме, хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять.

    Бог Отець + Господь Ісус Христос + Святий Дух!

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Ех, діти, я вас п’ятьох виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете