– Зараз у школі навчається 64 учні, зокрема із Самчиків і прилеглих сіл, куди ми їздимо, – розповідає майстер. – Окрім cамчиківки розглядаємо й інші приклади народного декоративного мистецтва, зокрема трипільські елементи. Робимо писанки, витинанки, вітражі.
До школи беруть дітей із другого класу, заняття проводять після уроків п’ять разів на тиждень.
Окрім занять у школі, Раковський проводить майстер-класи із розпису для дорослих. Також розписує сувеніри – вази, тарілки.
– А отут у нас стояв Ленін! Та потім на нього впала ялина і розбила пам’ятник. Така собі ялинка-декомунізатор, – жартує Сергій Касьянов, ще один майстер самчиківського розпису, поміж розповідями про власні картини.
Із чотирьох місцевих майстрів він почав писати чи не найпізніше – лише п’ять років тому. Спочатку займався різьбленням по дереву, а згодом колега Віктор Раковський запросив до художньої школи, де й дотепер викладає Сергій.
Нині має близько сорока робіт, хоча більшість із них уже роздарував і продав.
– Діти найчастіше йдуть до художньої школи за ініціативою батьків. Тільки одиниці хочуть і надалі займатися розписом, – каже Касьянов.
У 2012-му він разом з іншими майстрами розмалював 80-кілограмову писанку для Всеукраїнського параду вишиванок, яка представляла Хмельницьку область. Тепер вона прикрашає парк у Самчиках.
Минулого року брав участь у проекті “Військово-польовий АРТ”, де розмальовував амуніцію, технічне обладнання та елементи зброї.
Самчиківський розпис має суттєві відмінності від відомого петриківського. Самчиківка – це масивні малюнки, які легко вибити на килимах. Усталеного канону не має, однак має обов’язкові елементи, як-то колючки і безкінечник.
Розпису властива легка незграбність – округлі елементи мають бути намальовані не під циркуль, щоб було видно руку народного майстра.
Кольори – природні. Найчастіше це жовтий, зелений, синій і червоний. В обрамленні – білий та чорний. Оживки (зубчики) – фіолетові й коричневі.
Основа картин – деревоволокниста плита або картон, на які добре лягають акрилові фарби та гуаш. Фон найчастіше залишають білим – автентичні малюнки робили на білих стінах.
Обрамлення теж природне – дерев’яні рами, зрідка різьблені.
Свого часу місцевий килимар Борис Шнайдервибивав місцевий орнамент на килимах, але стан здоров’я більше не дає цим займатися.
Майстри не проти пустити розпис у маси – на сувенірну продукцію. Утім, творчіть люблять все-таки більше, ніж комерцію. Тому поки сувенірних виробів із самчиківським розписом вкрай мало.
Попри те, що в художній школі вчиться чимало учнів, займатися розписом продовжують лише одиниці. Найчастіше – діти самих майстрів.
Віднедавна до популяризації самчиківки долучилася соціальна ініціатива UAmaze. Нині проект організовує майстер-класи та курси з петриківького розпису. А на початку серпня проведе тижневий арт-тур для навчання самчиківки.
Вікторія Ейсмунт, спеціально для УП.Культура
Титульне зображення на сторінці: фрагмент роботи Михайла Юзвука
Автор: Вікторія Ейсмунт
Джерело: Українську правду. Життя
Статистика, яка лякає: смертність в Україні перевищила народжуваність майже удвічі (інфографіка)