Лист до батьків, які беруть своїх неспокійних дітей на Літургію

Шановні виснажені батьки, ваші діти нестерпні під час Святої Літургії. Вони хаотичні, неслухняні тиждень за тижнем.

У цій ситуації — я з вами. Я почала боятися неділі. Я спробувала все. Ходила на ранкову службу, відвідувала вечірні літургії, читала книги про літургію, пояснювала пошепки, також пошепки сварилася, ставала спереду або далі позаду усіх…можливо, дещо з цього й допомогло, але все ж не вдається вийти з храму без докорів і критики.

Але незалежно від всього цього, щотижня я і моя шумна сім’я буде там (позаду!) вертітися і відволікати один одного, піддаючись осуду тих, хто, можливо, не розуміє, як важко навчити малюка сидіти спокійно годину. Це виглядає божевільно. Але ми одягаємо наш зім’ятий недільний одяг і йдемо на Службу Божу.

Хотіла б, щоб ви знали, якщо ваша реальність теж виглядає так, це нормально. І навіть більше, ніж добре. У Христа було щось дуже важливе, щоб сказати про таких людей, як ми:

„Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари до скарбнички. Побачив він також і вдову убогу, що кидала туди дві лепти, і сказав: “Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. Усі бо вони вкинули як дар Божий з їхньої надвишки, вона ж з убозства свого поклала ввесь свій прожиток, який мала.”“ (Луки 21, 1-4).

Хіба це не те, що ми робимо? Ми даємо все, що маємо, поважаючи прохання Церкви відвідати недільну Літургію. Зовнішній світ бачить це так, що ми ледве дали мінімум. Ми, звичайно, дійшли до церкви, але чи ми зосередилися? Чи відчуваємо духовне зростання? Чи досягає нас слово Євангеліє? Не схоже на це. Але ми знаємо, скільки ми дійсно даємо. Це знає також і Христос.

Так само, як дві монети, жінки, кинуті в скарбничку, виглядали нічим, порівняно з величезними мішками зі золотом, наш внесок здається настільки малим, що хтось може здивуватися, чому ми навіть турбуємося. Чому ви взагалі приїжджаєте до церви, якщо весь цей час витрачаєте на контроль над дитиною, щоб вона не заважала іншим? Але Христос нагадує нам, що він не бачить те саме, що бачить увесь світ.

Я часто виходжу зі Служби Божої з відчуттям повного фіаско. Я навіть не могла належно відстежувати Літургію і пішла так швидко, що й забула приклякнути. Яка я християнка? Якщо ви відчуваєте те ж саме, не забувайте — маленькі діти або діти, які потребують особливого догляду, або будь-яка ситуація, в якій ви перебуваєте, і які заважають вам уважно слухати, — це унікальний тип бідності. І ми, у своїй бідності, дійсно даємо все, що маємо, просто робимо все можливе. Навіть якщо в нашій владі є тільки поява в Церкві.

Так що не зупиняйтеся. І, будь ласка, не хвилюйтеся про те, як ваша сім’я виглядає збоку. Продовжуйте робити те, що робите, і навіть якщо світ не бачить цього, Бог може побачити, якою цінною є ваша відданість.

Наші пропозиції для батьків, які приходять із дітьми в Церкву

Не турбуйтеся! Бог дав дітям багато сили. Не намагайтеся втишити її в Божому Домі. Тут усі — бажані!

Запрошуємо вас у перші ряди, де ваші діти краще побачать і почують, що відбувається.

Поясніть дітям спокійно окремі частини Літургії, що робить священик.

Приєднуйтесь до співу, моліться голосно. Таким чином навчаєте дітей правильній поведінці під час Літургії.

Якщо ви повинні вийти з дитиною з церкви під час Служби Божої, обов’язково поверніться. Сам Ісус сказав: „Нехай діти прийдуть до мене“.

Пам’ятайте, що те, як ми ставимося до дітей у нашій парафіяльній церкві, впливає на їхні стосунки з Церквою, Богом і один із одним. Дозвольте дітям почувати себе як вдома.

Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН. Джерело: ДивенСвіт

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Лист до батьків, які беруть своїх неспокійних дітей на Літургію