Подруга вранці розповіла. Я поки дослухала, була в сльозах! Читайте до кінця!

Цю історію мені розповіла моя подруга. У нас з нею завжди є чим поділитися і дуже часто наші історію зовсім не схожі на історії інших людей! Часом мені здається, що це тільки ми такі, вибачте – ненормальні, що вмудряємося потрапляти в подібного роду ситуації! Власне, коли вона почала розповідати, з перших слів я вже зрозуміла, що це чергова «бомба», а не просто випадок! Зараз я спробую розповісти вам все так, як це було розказано мені.

Отже, уявіть собі таку картину: дівчина стоїть на зупинці громадського транспорту, пізно ввечері, з величезними сумками і раптом до неї «прилітає відьма»! Загалом, справа була так:

– Стою якось на зупинці … темніє, пізно вже, на вулиці ні душі, трамвая як завжди немає і немає, сумки важкі …Потім дивлюся, далеко хтось стрибає. Я злякалася, відійшла вглиб зупинки і бачу … чоловік на мітлі скаче, зупинився навпроти мене і каже:
– Що, немає трамвая?
Я стою, ні жива, ні мертва і кажу:
– Ні поки, але прийде скоро.
А він:
– Навряд чи ти його дочекаєшся, година пізня, сідай, підвезу тебе!
Я йому з переляком:
– Та що ви, спасибі, я сама як-небудь!…
А він мені грубо:
– Сідай швидко, сказав, а то зараз бензин закінчиться, я тебе зараз з вітерцем домчу …

Я стою, ноги трясуться, озираюся на всі боки, ні трамвая, ні людей. А хлопець-то міцний був … Думаю, може хворий який з лікарні втік. Зараз як дасть по голові мітлою або ще чим, і згадуй, як звали. Ну ось, взяла я свої торбинки, ногу перекинула, і на мітлу сіла в якості «пасажира». І поскакали ми з ним. А він мені і каже:

– Ти не просто так сиди, а кричи іноді: «Йехууууууууу, нарешті я дочекалася принца на вороному коні»

Ось, скачемо ми з ним, я кричу періодично, а серце завмирає від страху, думаю, зараз доскачу до дому, а далі що? Що ще робити змусить, або приб’є зовсім, ніхто ж не знає, що у нього в голові … Загалом проскакали ми з ним три зупинки, молодь нас на телефони знімають, дорослі люди, сахаються в різні боки … Прибули до будинку мого. Я злізла з мітли і в жаху чекаю вказівок. Він каже мені:

– Ну, дякуй тепер, що безкоштовно доїхала!
Я йому:
– Ой, спасибі, пане, що в цілості доставили.
А сама боковим зором поглядаю, чим би стукнути його, якщо що … А він мені підморгує:
– Ну будь ласка! Може тебе до квартири проводити?
Я йому:
– Ні, спасибі, я сама як-небудь …
Він:
– Ну як хочеш, – розвернувся і помчав геть …

Блискавкою добігла я до квартири. Двері зачинила, сумки кинула, піт з лиця змахнула, сиджу на підлозі, в себе приходжу … А тут дочка накинулася на мене, куди мовляв пропала, пішки йшла!.

– Так, – кажу, – бігом бігла!

І повідала їй свою пригоду. Настав ранок, збираюся я на роботу. Раптом дзвінок у двері. Я з побоюванням дивлюся у вічко, а там квіти. Я видихнула, думаю, це доньці з раннього ранку залицяльник букет притягнув. Відкриваю двері, а там … мужик той стоїть, з мітлою і букетом. Я швидше двері закривати, а він мені:

– Вибачте-вибачте, це вам квіти, і розповідає.

Грали вони з друзями в карти на бажання, і програв він. Ось і придумали ті цю історію з мітлою, визначили місце і час зустрічі з якою-небудь дамою, і щоб вона обов’язково погодилася на мітлі покататися. Тут і натрапив він на мене.

– Вибачте будь ласка за дурість!

Зараз я звичайно зі сміхом згадую ту історію, а перш за все, тижнів зо два ходила і на всі боки озиралася, як би ще хто додому не «підвіз»!

Джерело: Щоденно

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Подруга вранці розповіла. Я поки дослухала, була в сльозах! Читайте до кінця!