Синку, пробач, дзвоню знову – давно дуже хочу тебе побачити. Була я синку в лiкарів. Залишилося жити мені 10 днів…

У міру дорослішання у людей з’являються свої сім’ї і інтереси. У зв’язку з цим, ми часто забуваємо про своїх батьків. Навіть просто подзвонити не вистачає часу або бажання.

І це сумно, адже нашим матерям дуже важлива увага тих, кого вони шалено люблять.

А ми все робимо свої справи і живемо своїм життям, а дні йдуть.

– Синку, ну як ти? Як справи?
– Нормально. Мамо, вибач – пора.
– Синку, пробач, дзвоню знову – Давно хотілося побачити.
– Мамо, прости, я поспішаю. Звільнюся і віддзвонили.
– Не дочекалася – дзвоню сама. Скажи хоч, як твої справи?
– Та все нормально, от знову. Пора вже мені бігти.
– Але я хотіла лише сказати.
– Мамо, встигнемо поговорити.

Дзвонила мама багато разів, Адже їй була важлива кожна година, але син був зайнятий і вона сказати, що любить, не могла.

Дзвонила мама кожен день, але син і слухати не хотів. І нехай справи, і зайнятий нехай, а вона хотіла сказати, що на серце смуток. А дні все йшли, вона одна. Побачити сина – ось мрія її. Притиснутися вялою щокою і прошепотіти: «Коханий мій».

Нарешті син на хвильку подзвонив.

– Мамо, привіт. Ну як ти там? Чого дзвониш мені ночами?
– Синку, була я в лікарів. Залишилося жити мені 10 днів.
– Приїду завтра! Ти не вір. Все буде, мамо! Ти тільки чекай!

Джерело: bbcccnn.org

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Синку, пробач, дзвоню знову – давно дуже хочу тебе побачити. Була я синку в лiкарів. Залишилося жити мені 10 днів…