Вона просила дати її синові пожити хоча б зайвий тиждень, аби встигнути попрощатися

Трохи про себе. Хірург. Проводжу опepації в основному на верхньому відділі кишечника вже 16 років. Я виховувався в строго атеїстичній сім’ї. Ми ніколи не ходили до церкви, та й свята релігійні ніяк не шанувалися. Я в дитинстві був атеїстом.

Скажу відразу, що завдяки роботі побачив такого, після чого людина вже ніколи не буде колишньою. На моїх руках кілька смepтей. Одного разу я помилився. Так, помилки я робив і до цього. Але ніколи ще мої помилки не приводили до смepті. До сих пір не розумію, як міг зробити такі дурні помилки. Я б міг все списати на дику завантаженість, на втому, на головний біль. Я б міг знайти мільйон причин, але не стану. Винен тільки я. Мої помилки стали фатальними.

Після першої такої помилки я не міг спати, я не міг їсти, я навіть розмовляти ні з ким не хотів. Намагався втекти від усіх. Не хотів, щоб мене взагалі хто-небудь бачив. Неначе всередині щось обірвалося. Мені плювати було на наслідки. Звинувачував себе в халатності. Потрібно було тоді перестрахуватися, але не став цього робити.

Сяк-так серце стало битися після прочитання Біблії. Я навіть не знаю, як книга виявилася у мене в руках. Хто її мені дав? Звідки вона взялася? Мабуть, священик забув, а може хтось із відвідувачів в ординаторській залишив, не знаю.

Остаточно переконався в тому, що Вищі сили дійсно є, після випадку з 20-річним хлопцем. Його до нас привезли зі смepтельним діагнозом. Після такого не виживають, але його мати благала зробити йому опepацію.

Вона просила відрізaти все, що вже не буде працювати, вона просила дати її синові пожити хоча б зайвий тиждень, щоб родичі встигли попрощатися. Провів опepацію. Просто не міг її не зробити. І знаєте. Хлопець прожив тиждень. З ним вже попрощалися всі рідні, всі друзі. Але він не поспішав вмupати прожив ще один тиждень. Пішов на поправку. Навіть не вірив, що він виживе. Але цьому хлопцеві зараз 27 років, а він живий.

Знаю, що він обзавівся сім’єю, у нього є діти. Знаю це, бо кожен рік 26 вересня мені дзвонить його мама і дякує. Мені незручно слухати похвалу, але не можу скинути вхідний дзвінок від неї.

Після ще десяток “приречених” пацієнтів виживали. Я шукав пояснення, але не знаходив. Тепер щоразу перед операцією читаю молитву, прошу Бога дати мені сил. І всякий раз Господь допомагає.

Джерело

Залишити відповідь

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Вона просила дати її синові пожити хоча б зайвий тиждень, аби встигнути попрощатися